Віктор ІВАНОВ: «ПО МАТІНЦІ!»

«ПО МАТІНЦІ!»

Автор: Віктор ІВАНОВ:

Боротьба за чистоту і повнокровність української мови продовжується. Недавно з′ясувалося, що нашій мові бракує ненормативної лексики: більшість україномовного народу лається чи то російським матом, чи то по-англійськи. Проблему розв′язала доктор філологічних наук, завідуюча відділом соціолінгвістики Інституту української мови Леся Ставицька. На початку 2008 року вона випустила у світ словник української нецензурної лексики «Українська мова без табу».

Це третя книга професора Ставицької. Раніше вона систематизувала і озвучила у відповідних словниках український жаргон і сленг. Після виходу «Короткого словника жаргонної лексики української мови» багато хто дивувався: чому так мало матюків, невже наша мова така цнотлива? Інші, навпаки, сприйняли цей словник як нецензурний і мали на думці використовувати його лексику в повсякденному вжитку як лайливу. Мабуть, саме для того щоб остаточно просвітити українського читача в жаргонних словах і матюках, і була створена «Українська мова без табу».

У звичці нашого народу перекладати свої провини і недоліки на чужі плечі. Саме звідси, на переконання Ставицької, пішла думка, що вся українська нецензурщина запозичена чи то з татарської, чи то з російської мови. Насправді цей міф зародився в 19 столітті, коли вийшов у світ «Словник Емблематико-енциклопедичний татарських матюків і фраз». Але ніякого відношення до монголо-татар описаний там мат не має. Просто все чуже, нехристиянське за тих часів називалося «татарським», а погане — «московським». Так і повелося думати, що мова у нас «солов′їна», а лайки — заїжджі.

Пані Ставицька першою дослідила український мат.

Пані Ставицька першою дослідила український мат. До словника увійшли поняття, знайдені нею у фольклорі, розмовній мові друзів і знайомих та скарбниці української літератури. Адже всі наші класики — Франко, Шевченко, Котляревський — теж не цуралися «сороміцького» слівця, це зовсім не першовідкриття Жадана з Карпою. Дуже допоміг Ставицькій деміург сучасного українського сленгу Лесь Подерв′янський, підказавши етимологію деяких слів.

Український «сороміцький фольклор» за кількістю еротичних образів і нецензурних висловів нічим не поступається ні російському, ні іншим слов′янським фольклорам.

В Україні відвіку був сформований такий психоментальний стереотип: "лайка — це гріх". Застосовувати нецензурну лексику постійно, при жінках і дітях вважалося непристойним. Цим ми відрізняємося від сусідів-росіян, в яких мат має постійний публічний вираз. Разом з тим український «сороміцький фольклор» за кількістю еротичних образів і нецензурних висловів нічим не поступається ні російському, ні іншим слов′янським фольклорам.

Разом з тим лайки з сексуальної сфери, які вважаються «найкрутішими», в українській мові були представлені менше, ніж в інших слов′янських. Наша мова в цьому плані більше схожа на західноєвропейські. Українцям більш звичні такі лайливі слова, як «срака», «гівно». В приказках та ідіомах нашого народу відвіку домінували згадки про видільнуфункцію, і це відповідає світовідчуттю даного народу. «Не вчи вченого, з′їж гівна печеного»; «Діло — гівно, треба розжувати»; «Оглянувся лях як гімно в штанах»; «Зроблено через сраку». В науці це називається shit-культура. Чому в Україні лаються саме так? Із цього приводу існує декілька версій. Сама Ставицька висуває версію, що справа в охайності нашої нації. Для народу, який любить чистоту і порядок, назвати когось випорожненням — дуже образлива лайка.

Саме цей шар мови має найбільший словотворчий потенціал. Існує всього сім слів — матюків — і безліч похідних від них. У момент емоційної напруги люди часто використовують нецензурні вирази, при цьому постійно імпровізують, створюють нові форми.

Найбільш нервово ревнителі чистоти української мови ставляться до того, що Ставицька відшукала вульгарності в народних піснях та іншому фольклорі. Наші романтичні, ніжні й скромні пісні просто не можуть містити нічого еротичного! Проте в словнику є, наприклад, така стаття: «напоїти коня (фольк.-поет.) — здійснити статевий акт». Далі — джерело: «Дівчино моя, напій же коня! — Не напою, бо ся бою, бо щем не твоя» і ще декілька прикладів. І справді: за часів наших предків не було ні MTV, ні журналу «Плейбой», ні численних напівроздягнених дівчат на сцені, а секс все-таки був, що б там не казали. Заперечувати цей факт безглуздо. І для будь-якого нинішнього філолога-ханжі буде справжнім одкровенням познайомитися зі справжньою, живою, мінливою українською мовою. Ставицька сподівається, що її праця допоможе подолати клінічне святенництво так званої «української еліти». В нашому молодому і дикому суспільстві епатаж і оригінальність все ще вимірюються товщиною гаманця і кількістю блискіток на сукні.

— Якщо наше суспільство стане більш забезпеченим, то замість обговорення того, за скільки тисяч доларів куплений костюм, з′явиться категорія іншого епатажу — вільного, непередбачуваного, атрактивного, — говорить пані Леся. — Людина повинна бути вільною у своїх пристрастях і способі життя, які, можливо, і відрізняються від маси, але не порушують правові норми і свободу іншого. І до того ж, суспільство повинно еволюціонувати.

Професор стверджує, що святенницьке відношення до мови зникне тільки тоді, коли сама мова оживе і стане розкутою, коли українською перестануть розмовляти «з-під палиці», коли радіо і телебачення природним чином перейдуть на рідну мову. А якщо навіть наші «народні рупори» насилу підшукують відповідні слова з літературної лексики, то що вже тут казати про посилання по матінці... Звичайно, останнім часом і на політичному небосхилі з′явилися істинні носії живої мови. Вислів міністра Луценка: «Краще бути геєм, ніж політичним підарасом» — вже міцно увійшов до історії разом з путінським «мочить в сортире». Але до справжньої свободи ще ой як далеко.

Що стосується вивчення нецензурної лексики в інших країнах, то дослідження легендарного російського мату проводяться вже давно. Одним із наймасштабніших на сьогоднішній день є майбутній 12-томник культуролога Олексія Плуцера-Сарно. На сьогодні у світ вийшли два перші томи, один з яких присвячений виключно постійному гостеві огорож і шкільних парт — слову з трьох букв, а другий — його жіночому аналогу. Третій том, який зараз готується до друку, включає етимологію всіх можливих позначень статевого акту і пов′язаних з ним понять. В європейських культурах табу з деяких непристойних слів давно знято, їхні «факи» і «шіти» зайняли своє місце навіть у нашому лайливому лексиконі. Напевно, тому там матюкам і не надають такого значення.

Думки з приводу українського мату взагалі і словника Ставицької зокрема народжуються різні. Одні вважають, що без такої наукової праці українській мові не можна, адже нецензурна лексика — це мовний пласт, що вимагає такого ж ретельного лексикографічного аналізу, як і будь-який інший. Інші побоюються, що словник стане підручником для молоді, яка раніше і поняття не мала про український мат як такий. А тут — величезне поле для творчості... В нашому вкрай прискореному і спрощеному світі і мова прискорюється і спрощується. Висловити свою думку, особливо емоційно забарвлену, набагато легше гострим слівцем, у якого так багато варіацій. Навіть корифеї сучасної літератури не завдають собі клопоту поповнювати словарний запас, вважаючи за краще замінити половину лексикону похідними від непристойної назви жіночого статевого органу. Часто за всім цим нецензурним багатством не помічаєш нормальної мови.

Лаятися матом або не лаятися — особистий вибір кожного українця, так само як і мова, якою лаятися. Але, напевно, варто дізнатися, який він — український мат. Буде чим здивувати друзів із Московії.

Віктор ІВАНОВ

«Експедиція XXI» №1 (79-80) 2009

«ПО МАТІНЦІ!»

Автор: Віктор ІВАНОВ:

Додати відгук:

Ваш відгук: (не більш як 3500 символів. Залишилось: 3500)

У цьому номері: