Переважна більшість жителів України чекають на системні зміни в державі. Люди сподіваються, що з’являться відповідальні політики, які будуть не тільки обіцяти, а й вдало реалізовувати обіцяне. Особливо зачекалося українське село: у нас найкращі у світі землі, а живуть на них люди бідні. Є сьогодні в Україні потужні агрокорпорації, які дивують світових лідерів своїми досягненнями. Але й вони не вирішили питання жителів села, та це й не є їхньою метою. Тож пропоную разом зробити аналіз ситуації. Якщо зрозуміємо причину «хвороби», зможемо запропонувати і «ліки» для її подолання.

Чи є у вас сумніви, що більшість українських сіл сьогодні знаходяться у стані занепаду? Навіть якщо ви займаєте посаду керівника потужної агрокорпорації, маєте гарні результати роботи, вас не може не турбувати стан справ на селі, а точніше рівень життя людей, які живуть в селах. Термін «занедбане село» стає звичним і викликає потік образів: бідність, безробіття, потреба у соціальній допомозі, занехаяні будинки та земельні ділянки, сміття, злочинність, низькі стандарти життя, зменшення населення, залежність сільських громад від зовнішніх ресурсів, зневіра у власних силах… Це — образи нужденних, проблемних поселень, де мешкають приречені люди. Чи може бути Україна повноцінною державою, а українці повноцінною нацією, якщо українське село буде саме таким?

Де коріння цих проблем? Реформи сільськогосподарського виробництва 90-х різко зменшила число зайнятих на селі. Бюджети переважної більшості сіл залишаються «ненаповненими». Коштів, які є у розпорядженні громади, не вистачає на вирішення місцевих проблем, а перелік останніх постійно збільшується. Це вимагає від державних службовців неабияких зусиль, спрямованих на пошуки рішення. Люди відчувають свою безпорадність, залежність від наділених повноваженнями посадовців, які начебто можуть врятувати ситуацію на селі, але насправді не здатні це зробити.

«Консервація» проблем привчає народ звикати до них. Селяни починають сприймати себе як людей зі спеціальними потребами, задовольнити які можуть тільки сторонні люди. Вони сприймають допомогу як єдиний дороговказ до кращого життя, відчувають себе жертвами, скривдженими, нездатними самостійно впоратися зі своїм життям та побудувати гідне майбутнє для своїх громад. Вони стають постійними споживачами послуг без прагнення стати виробниками і витрачають силу-силенну винахідливості й творчості для того, щоб реалізувати бажання вижити через «ошукування» системи, або ж шукають шляхів, як правило незаконних, щоб обійти систему. Орієнтація громад на потреби утверджує думку, що вирішити проблему та надати реальну допомогу можуть лише зовнішні джерела. Найважливішими стають зв`язки з донором, тобто владою. Треба мати «своїх» у коридорах влади, щоб пролобіювати прийняття рішення. І все це не за «спасибі»...

Така ситуація неминуче формує витки залежності: проблеми завжди повинні бути глибшими, ніж ті, що вирішувались минулого року, або більш «непідйомними», ніж в інших громадах, щоб можна було сподіватися на поновлення фінансування. Стосунки між місцевими мешканцями стають не такими актуальними. «Клей», який згуртовує громаду, пересихає. А це здійснює негативний вплив і на природу лідерства. Лідери вимушено концентрують увагу на насущних проблемах і недоліках, ігноруючи здібності, сильні сторони, а також можливості, якими володіє кожна громада. Як результат — вони не мають сил і часу для обговорення пропозицій до зміни ситуації.

Безсумнівно, подібне становище не може задовольнити суспільство. Отже, необхідно впроваджувати альтернативний підхід. Процес розвитку села треба розпочинати з активізації громадськості та оцінки власних ресурсів — як природних, так і людських, — на яких би будувалося майбутнє. Громада, яка бажає відродитися, повинна врахувати земельні, водні та інші природні запаси, провести детальний аналіз та облік обдарувань, навичок і здібностей мешканців громади, створюючи нові можливості, шукати нові джерела інформації, прибутку й контролю, а також почати напрацьовувати нові перспективи виробництва та розвитку.

Але самого аналізу наявних ресурсів недостатньо. Необхідно відродити віру мешканців села у власні сили, створити умови, що дозволятимуть людям оволодівати необхідними знаннями та уміннями, працювати в командах, сприятимуть розвитку громадських об’єднань, метою яких було б вирішення спільних проблем заради спільних інтересів. (Такі об’єднання є необхідним інструментом розвитку, і чимало з них в Україні уже сьогодні стали повноправними суб`єктами розбудови громади). Також — оскільки процес розвитку громади є внутрішньо сфокусованим — важливо постійно налагоджувати та зміцнювати стосунки між місцевими мешканцями, асоціаціями й інституціями. Усі зусилля на шляху до кращого життя мають бути підпорядковані досягненню двох важливих цілей: розвитку місцевої економіки та зміцненню здатності громади обмінюватися інформацією.

Світова практика показує, що подібні проекти найбільш успішно реалізуються там, де є високий ступінь гласності. Належна комунікація означає гарне співробітництво, і навпаки. Інтенсивний обмін інформацією між різними функціональними сферами призводить до кращого взаємопорозуміння, а отже сторони можуть бачити більше, ніж край власної сфери, що є запорукою прийняття більш зважених рішень, а у майбутньому — і успіху проекту з розбудови громади. Тому важливо створити в громаді інформаційний центр — базу, яка має рекламувати діяльність громади та її лідерів, повідомляти про наміри з реалізації різноманітних проектів, звітувати, розповсюджувати інформацію серед зацікавлених сторін задля отримання ідейної та фінансової підтримки, проводити навчання тощо. Від створення іміджу діяльності громади залежатиме успіх реалізації місцевих планів та стратегій.

Внутрішні ресурси є необхідними, але зазвичай недостатніми для вирішення складних завдань у майбутньому. Треба пам’ятати, що громадам може бути надана істотна підтримка ззовні, але тільки тим, які активно розвивають власні ресурси. Зовнішні ресурси набагато легше залучити, якщо місцева громада мобілізована, здатна визначити свою стратегію, порахувати необхідні додаткові ресурси, робить ставку на сталість процесу.

Чи існує такий досвід в Україні? Як кажуть, краще один раз побачити, ніж десять раз почути.

Прикладів успішного розвитку сільських територій в Україні, на щастя, багато. Але показовим є досвід Хмельницької обласної громадської організації «Фонд Сталого Розвитку „Стара Волинь”». Організацію створено за ініціативи представників громад семи північних районів Хмельниччини. Вона стала інструментом розробки та втілення програми «Регіон Сталого Розвитку Стара Волинь». Мета програми полягає у спробі перетворити північні райони Хмельницької області на економічно розвинений, з високими соціальними стандартами життя, рекреаційно-туристичний, культурно-духовний та науково-освітній центр Волино-Подільського макрорегіону. Фондом реалізовано більше 60 проектів, які демонструють прекрасні результати.

Особливу увагу хотілося б звернути на проект «Корпус Волонтерів для сільських громад України», який організація почала реалізовувати у лютому 2009 р. Працівники фонду «Стара Волинь» у тісній співпраці з волонтером Корпусу Миру США в Україні Андреа Мейсон та іншими партнерами запропонували новий підхід до розвитку сільських територій України. Вони розробили методологію відбору та підготовки волонтерів для роботи у сільських громадах, принципи роботи з сільськими громадами, почали формувати мережу партнерських організацій.

Команда проекту має розмістити добровольців-волонтерів у тих селах, які зацікавлені прийняти учасників проекту. Волонтер житиме і працюватиме в громаді впродовж двох років. За період своєї діяльності у сільській громаді волонтер допомагатиме лідерам та ініціативним групам громади налагодити процеси отримання та ефективного використання інформації, створити в селі інформаційний центр. Він допоможе об’єднати місцевих лідерів у дієву команду, стимулюватиме процеси обговорення, розробки та впровадження стратегії розвитку селища. В ході проекту буде виявлено і залучено додаткові ресурси, реалізовано перші місцеві програми розвитку громади.

Проект має на меті охопити всю територію України і триватиме до жовтня 2011 р. Планується, що за цей час буде проведено широку інформаційну кампанію з метою залучення добровольців і виявлено громади, які відчувають потребу у волонтерах, узагальнено досвід реалізації подібних програм як в Україні, так і за кордоном, а також підготовлено тренерів та навчально-тренінговий центр з підготовки добровольців і групу регіональних координаторів, які супроводжуватимуть роботу волонтерів у громадах інших областей України, буде здійснено технічне й інформаційне забезпечення центрального та регіональних інформаційно-консультаційних центрів, узгоджено всі юридичні питання щодо роботи „Корпусу Волонтерів”.

Президент фонду «Стара Волинь» Наталя Гнатюк запевняє: «Сьогодні в українському суспільстві потрібно поширювати тезу: жити в селі — це круто. І ми можемо посприяти тому, щоб українське село розвивалось інноваційно та перспективно».

„Корпус Волонтерів” — реальна можливість зупинити вимирання та деградацію українського села. Приєднуйтеся до співпраці усі, хто прагне покращення життя в сільських громадах України!

Олег ВЕНГЕР
голова правління громадської організації
«Інститут сталого розвитку Дніпропетровського регіону»