Олександр Дорожко — провідний інженер-конструктор КБЮ — вважає, що реалізація офіційного проекту з ліквідації наслідків катастрофи на четвертому енергоблоці ЧАЕС — будівництво «захисної споруди» може нести в собі не стільки користі екології України і сусідніх країн, скільки шкоди.

На думку винахідника, необхідно на абсолютно інших технологічних і проектних принципах вирішувати чорнобильську проблему, щоб знов не послідувало радіоактивного забруднення великої території.

Про свій проект, який він виношує декілька років, Олександр Дорожко розповів нашому виданню.

— В чому Ви бачите головні недоліки існуючого проекту (т.з. «захисної споруди») з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС?

— В даний час зарубіжні фірми проектують захисну споруду для четвертого енергоблока ЧАЕС, конструкція якої являє собою арку. За проектом її потрібно насувати над саркофагом у зібраному вигляді. Аналіз показує, що долати наслідки катастрофи за допомогою цього проекту практично неможливо.

Наведу доказ: для переміщення арки в зібраному вигляді вона повинна бути максимально полегшена, тому її корпус складатиметься з ажурних ферм із труб. Проте, щоб забезпечити радіоактивну безпеку, арка повинна бути виконана суцільним монолітом з матеріалу, який захищає від радіації, тобто максимально обважнена. Тоді вона стає нетранспортабельною. Отже, виконання цією спорудою захисних функцій неможливе.

Згідно з проектом, ажурна арка зовні буде облицьована трьома шарами гофрованого заліза, а зсередини — двома шарами 2-міліметрової неіржавіючої сталі. Крім того, конструкція арки дозволяє вести демонтаж зруйнованих об’єктів тільки в зоні дії кранів, тобто в центрі симетрії арки. Все, що розташоване під крилами арки праворуч і ліворуч, знаходиться в неробочій зоні.

Завершення будівництва арки і розкриття саркофага, що маловірогідне через відсутність радіоактивного захисту, а отже, його обвалення, у будь-якому випадку призведуть до розкриття активної зони. Це викличе інтенсивне радіоактивне опромінення купола арки шириною 250 м. І тоді він світитиметься радіоактивним випромінюванням, і пил, що осідатиме на куполі зовні, насичуватиметься радіацією. На завершення всього пил, що здуватиметься з поверхні арки заввишки 110 м, протягом дуже довгих років розноситиметься пиловими бурями по території України і суміжних держав.

Відповідно до висновку лікарів слабка радіація викликає злоякісні захворювання крові, щитовидної залози та інших органів, в першу чергу у дітей і літніх людей. Крім того, арочна конструкція має невизначену міцнісну стійкість щодо зовнішніх впливів, тобто будь-яке непередбачене нерозрахункове навантаження може привести до обвалення. Снігопади, бурі, землетруси (а станція розташована в зоні тектонічного розлому), що сталися цього року, спричинять аварійне обвалення арки. Аварії таких конструкцій вже мали місце: в 2004 році в Москві обрушилася крівля аквапарку, в аеропорту Шарля де Голля (Франція) — крівля терміналу під час монтажу, а в 2006 році в м. Катовіце (Польща) після снігопаду обвалилася крівля торгово-виставкового комплексу. Подібні ситуації призведуть до повторного радіоактивного забруднення території України і сусідніх країн. А якщо терміново знешкоджувати вже арку, яка значно більше саркофага, будуть неминучі людські жертви.

З цього виходить, що будівництво такої споруди — це потенційна чергова катастрофа для українського народу і народів прилеглих країн. Я вважаю, цей процес необхідно припинити на будь-якому етапі.

— Який альтернативний проект Ви пропонуєте?

— Зараз завдяки новій конструкції транспортного засобу, який запатентований в Україні і одержав сертифікат Міжнародної виставки «Винаходи й інновації — 2007», що відбувалася в м. Києві, з’явилася можливість застосувати нову конструкцію і нову технологію будівництва захисної споруди. Наприклад, використовувати технологію обслуговування ракет на старті за допомогою самохідної башти. Замість старту — будівельний майданчик, на якому за допомогою башти обслуговування відбувалось би будівництво фрагментів стіни в завершеному вигляді. Після закінчення будівництва башта від’їжджає і фрагмент стіни транспортується у вертикальному положенні: американський варіант — на танкетці вантажопідйомністю 5 000 Т; наш варіант — на транспортному засобі нової конструкції підвищеної маневреності і вантажопідйомності (7 500 — 10 000 Т) по дорозі довільної конфігурації за допомогою дистанційного керування. Встановлюються фрагменти стіни на фундаментне поле за допомогою лазерного наведення й гідравлічних домкратів і стикуються між собою замковими з’єднаннями. Контроль над проведенням операцій виконується по реперних точках оптичними засобами нагляду.

Перекриття захисної споруди складається також з фрагментів (прольоти моста), які підіймаються на торці стін кроковими гідравлічними домкратами (японський варіант будівництва висотних будівель) і на візках з піднятими домкратами накатуються на місце установки за допомогою дистанційного керування. Фрагменти перекриття, як і фрагменти стіни, стикуються між собою замковими з’єднаннями. Для забезпечення необхідної несучої характеристики кожного прольоту треба використовувати вантові розтяжки.

— Олександре Івановичу, а які переваги Вашого проекту порівняно з офіційним?

— Перш за все, нова технологія будівництва і монтажу захисної споруди зводить до мінімуму ризик для здоров’я людей. Крім того, пропонований варіант будівництва і монтажу дозволяє зберегти інфраструктуру споруд, які знаходяться між будівельним майданчиком, розташованим у безпечному місці, і місцем установки захисної споруди; відмовитися від будівництва фундаменту на всьому шляху переміщення захисної споруди в зібраному вигляді — від будівельного майданчика і до місця установки; виключити складну, невідпрацьовану, ризиковану технологію переміщення конструкції арки в закінченому вигляді до місця її установки. Також слід відзначити, що будівельні операції нової споруди технологічні, безпечні, доступні для попереднього відробітку кожної технологічної операції, вимагають мінімального будівельного устаткування і мінімальних витрат. І останнє: пропонована захисна споруда має конструктивні рішення, які значно покращують механічні властивості порівняно з аркою, а саме: забезпечують необхідну несучу характеристику перекриття, надійну сейсмостійкість і екологічну безпеку протягом тривалого часу.

— Виходить, що система у Вас ізольована?

— Саме так. Доступ у небезпечну зону забезпечуватиметься через шлюзові камери, за допомогою яких подаватимуться мостові крани в парі з рубототехнікою, оснащеною необхідним інструментарієм і матеріалами, а забиратимуться «брудні матеріали», підготовлені до зберігання. Конструкція в цілому володітиме достатньо високими захисними властивостями.

— Що ж ми отримаємо в результаті?

— Після закінчення будівництва і монтажу ми отримаємо захисну споруду з необхідними захисними властивостями, необхідними міцнісними характеристиками і з плоским стельовим перекриттям, яке дозволить використовувати кранове обладнання в парі з руботами по всій площі стельового перекриття.

Такий варіант проекту дозволяє довести роботи до “зеленої галявини” і по закінченню робіт розібрати споруду за тією ж технологією у зворотній послідовності.

У цій захищеній споруді можна буде створити міжнародний науково-дослідний центр з вилучення і підготовки до поховання радіоактивних речовин, з вивчення впливу радіації на біологічні процеси і багато чого іншого.

— Як же реалізувати Ваш проект?

— Я вважаю, що таку масштабну проблему можна розв’язати тільки за допомогою нових технічних рішень, які дозволяють застосувати нові технології. Для визначення реальності їх вживання необхідно організувати експертну комісію у складі фахівців відповідних галузей науки, промисловості і проектних організацій. І найголовніше: до цього повинні бути залучені громадські організації України, Росії, Білорусі й інших держав, оскільки Чорнобиль — це проблема міжнародного масштабу.

Олександр МУХАРЕВ