Імена розвідників здебільшого приречені зберігатися під грифом «цілком таємно» без терміну давності. Бійці невидимого фронту не можуть розраховувати на будь-яке визнання, оскільки їхнє розкриття означає лиш одне: провал і непередбачувані наслідки. Специфіка агентурної роботи вимагає постійного перебування в тіні та зберігання повної конфіденційності. Такі правила гри розвідки. Щоправда, після смерті імена окремих розвідників, як правило, все ж таки стають відомими світу. Однак немає правил без виключення. Причому виключення інколи можуть бути надто яскравими і скандальними, створюючи низку суперечливих фактів та дискусій навколо окремої постаті.

Володимир Резун, він же Віктор Суворов, — публіцист, колишній розвідник СРСР, а нині дослідник історії Другої світової війни — відомий кожному сучасному історику. Саме йому належить теорія, яка поклала початок руйнуванню «Вавілонської вежі» радянської історичної науки. Цікавим і водночас примітним є те, що ця теорія спирається на відкриті радянські джерела, співставлені між собою та ретельно проаналізовані. Правда та міф завжди знаходяться поруч, і між ними часто дуже важко знайти чітку межу. Віктор Суворов не лише провів цю межу між справжньою та вигаданою історією, але й започаткував цілий напрям в історичній науці, криголамом зламавши ілюзорний світ, в якому жила 1/6 частина планети.

Народився Володимир Резун 20 квітня 1947 року на Далекому Сході в родині військових. Ще в дитинстві, дивлячись на приклад батька та старшого брата — курсанта суворівського училища, Володимир мріяв про військову кар’єру. Незважаючи на заперечення батьків, в 11 років він самостійно здав документи для навчання в суворівському училищі. Згідно з автобіографічними роботами та оцінкою характеру Резуна, з самого дитинства він відрізнявся особливими аналітичними здібностями та прагненням до навчання. Ці якості прислужилися йому в стрімкому кар’єрному зростанні:  в 1968 році він був призначений на посаду командира танкового взводу в Прикарпатському військовому окрузі, у 1969 — офіцера військової розвідки в 2-му (розвідувальному) управлінні штабу Приволзького округу і паралельно був направлений до вступу у Військово-дипломатичну академію, а в 1970, у віці 22 років, Володимир потрапляє до номенклатури ЦК КПРС. У серпні 1968 року в складі своєї частини він брав участь в окупації радянськими військами Чехословаччини, про що пізніше напише окрему книгу — «Визволитель». У 1974 році Володимир Резун закінчує Військово-дипломатичну академію і протягом чотирьох років потому служить капітаном, працює на посаді співробітника легальної резидентури військової розвідки в Головному розвідувальному управлінні Женеви (Швейцарія). Про таку кар’єру мріяли тисячі молодих людей з усього СРСР. Здавалось би — все є: життя в Швейцарії, дружина, двоє дітей, улюблена робота…

Однак 10 червня 1978 року відбулась визначна подія в житті молодого розвідника: співробітники резидентури, відвідавши квартиру Резуна, побачили, що таємний агент зник разом з усією родиною. В їхній квартирі був справжній розгром, однак цінні речі не зникли. Через декілька годин швейцарська влада була поінформована про зникнення радянського дипломата, був оголошений розшук. Два з половиною тижні потому політичний департамент Швейцарії повідомив радянським представникам, що Резун разом із родиною знаходиться на території Великобританії і вже надіслав прошення для отримання статусу політичного біженця. Стало зрозуміло: розвідник вийшов на контакт із британськими спецслужбами та розпочав власну гру — гру з дискредитації комуністичного режиму СРСР. Одна за одною з’являлись статті та книги англійською мовою, які руйнували найбільші міфи Радянського Союзу. Це був один із найсерйозніших ударів по комуністичній системі та її головному творінню — Союзу Радянських Соціалістичних Республік. У відповідь радянські спецслужби розпочали полювання на колишнього колегу. «Знайти та знищити» — так лаконічно звучав наказ.

Переховуючись у Великобританії, Віктор Суворов один за одним пише і видає твори, які спричиняють скандал не лише серед істориків, але й серед решти населення. «Криголам», «День „М”», «Очищення», «Контроль» - кожна праця влучно і методично руйнувала уявлення про «миролюбиву» політику СРСР. «Головний інструмент — ножиці, — саме так Віктор Суворов написав на власному сайті. — Вирізаю цікаве. Підписую дату і — в ящик». Таких ящиків у нього є чимало. Це матеріали для аналізу, сировина для майбутніх книг. Його цікавить все: техніка, кількість озброєння, тактичні плани, стратегії, персоналії. Кожна наступна робота доповнює попередню, розкриває нові, раніше не підняті аспекти. Наче мереживо, створюється нова історія, правда Віктора Суворова. Хтось скаже: у кожного своя правда, а істина тільки у Бога. Сувора правда колишнього розвідника показує світу те, що ретельно ховалось в підвалах архівів, у таборах системи ГУЛАГ, в психіатричних лікарнях та дуже часто — в ярах Сибіру та Карелії. Тисячі, десятки тисяч томів справ і мільйони доль людей.

Читаючи праці Віктора Суворова, звертаєш увагу практично на кожне підняте питання… Для чого «миролюбний» Радянський Союз з такою швидкістю розвивав власні десантні війська? Для чого створював танки, здатні їздити по європейських автобанах? Чому в перші ж дні війни були знищені найкращі одиниці техніки прямо на кордоні з Німеччиною? На ці та інші питання Суворов дає вичерпні та прості відповіді. Згідно з теорією Суворова, Сталін давно планував війну з країнами Європи. Йому бракувало приводу. Гітлер, окуповуючи Європу, такий привід дав. Єдине, в чому прорахувався Йосиф Сталін, так це у виборі дати наступу на Третій Рейх. Катастрофа перших днів радянсько-німецької війни стала прямим наслідком того, що РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ НЕ ГОТУВАВСЯ ДО ЗАХИСТУ. Нічим іншим процес знищення оборонних споруд (зокрема, лінії Сталіна), налагодження виробництва техніки та авіації, парашутні вишки майже в кожному районному центрі, підготовку населення до володіння зброєю пояснити неможливо. Все це анітрохи не нагадувало підготовку до оборонної війни. Натомість Європа жила в очікуванні нової грози. Великобританія та США відчайдушно намагались відвести удар німецьких танкових дивізій із заходу на схід. Сталін не був дурнем і прекрасно це розумів. Йому не вистачило всього лише одного тижня, щоб історія Європи та всього світу була зафарбована в зовсім інші кольори, — практично командування вже мало на руках таємний пакет із планом наступу…

Теорія Віктора Суворова цікава ще й тому, що всі факти знаходяться практично на поверхні, а тому їх легко перевірити. Однак деякі моменти є власними спостереженнями автора. Наприклад, про шини на німецьких гарматах в музеї Другої світової війни в Єгипті із написом «Ярославльский шинный завод», або про розробку танку із короткою абривіатурою БТ-7 («Быстрый танк») і т.д.

Сьогодні у Суворова є чимало противників. В якості контрарґументів йому закидають недотримання правил роботи з джерелами, неточні цифри, «висмикування» окремих подій із загального контексту. Однак попри всі звинувачення ця теорія не лише продовжує існувати та збагачуватись новими фактами, а й знаходить дедалі більше прихильників і на пострадянському просторі. В тому числі і серед ветеранів, які з перших же днів на фронті бачили, що відбувається в лавах Червоної Армії. Дехто (навіть із істориків західного світу) засуджує Віктора Суворова за спробу перегляду історії та начебто спробу «відбілення» нацистської Німеччини на фоні згущення фарб навколо сталінського режиму СРСР. Однак таке розуміння не відповідає дійсності. Головна ідея, закладена в роботах публіциста, полягає в тому, що нацистський режим Гітлера, котрий готувався до світової війни, практично нічим не відрізнявся від комуністичного режиму Сталіна. Тоталітарні режими — хоч і пофарбовані в різні кольори — мають спільне ядро: перевагу ідеї над цінністю людського життя. Жоден з них не може бути виправданий, адже технологічний розвиток, ідея «кращого життя» не варті і краплі крові людини, сліз малої дитини.

Важливою подією, яку варто згадати, говорячи про праці Віктора Суворова, є резолюція комітету Парламентської асамблеї ОБСЄ від 1 липня 2009 року, згідно з якою нацизм та сталінізм були визнані фактично двома сторонами однієї медалі — тоталітаризму. Автори резолюції відмітили, що всі європейські країни в ХХ сторіччі постраждали від двох тоталітарних режимів — сталінського та нацистського. Такий висновок спирається на багаторічні дослідження злочинів обох режимів. Безумовно, в цьому є заслуга Володимира Резуна, його досліджень і, якщо хочете, його сміливості та відданості ідеалам загальнолюдських цінностей.

Досить цікавим моментом є питання національної приналежності Віктора Суворова. В своїх інтерв’ю публіцист наголошував на приналежності до двох націй одночасно, оскільки його батько був українцем, а мати — росіянкою. Його дід по батьківській лінії все життя прожив в Солонянському районі Дніпропетровської області і на власному досвіді переконався в злочинній сутності комуністичного режиму. Близькість і до росіян, і до українців водночас зумовлює сьогодні певні душевні хвилювання автора за долі обох націй. Твори Суворова не є зрадою, а, швидше, виступають в ролі гіркої настоянки правди, яка допомагає осягнути масштаби брехні пропагандистської машини Радянського Союзу. Недарма кажуть, що гірка правда краще за солодку брехню. Особливо коли це стосується нашого минулого. Відновлення історичної справедливості (а не «переписування історії», як це часто сприймають) мусить допомогти новим поколінням будувати краще майбутнє.
Дмитро ТКАЧ
дослідник