Світло-синій джип «Хонда» плавно і впевнено мчав смугою зеленого асфальту, майже не відчуваючи нерівностей та вибоїн на шосе. Цей шлях Олег знав з дитинства: раніше вони з батьком не раз їздили зі свого Кременчука до майже столичного Дніпропетровська. Він вже проминув Дніпродим з його старими трамваями, пилюкою та потужним стовпом рудого вогню над одним із заводів на виїзді з міста. Той смолоскип без упину гріє атмосферу, спалюючи продукти якогось виробництва.

Зараз ліворуч з’явиться статуя великого чорно-білого бугая із фарбованим під бронзу кільцем у носі. Покійний батько казав, що бугай мав символізувати надійність та міць заможної агрофірми, яку замолоду очолював знаменитий Хазяїн. Зі свого колгоспу він злетів аж на високі київські пагорби, але коли почав зазіхати вже й на булаву, то зловорожі недоброзичливці запроторили його на казенні харчі у далеку Каліфорнійщину.

Діставши з бардачка чорну пачку чогось подібного до сигар із дерев’яним мундштуком, Олег затягнувся запашним димом із присмаком вишні. Не кожен парубок його віку — двадцять два роки — може собі дозволити сигарілли «Кінг Едвард», вже не кажучи про цю машину, — майнула самозадоволена думка. Він ковзнув поглядом по власному обличчю у дзеркалі заднього виду. Темно-русявий густий їжачок жорсткого волосся над високим, без жодної зморшки лобом, прямі чорні брови, зовсім трохи потоншені епілятором стиліста-косметолога, зеленкувато-сірі очі, прямий ніс, пухкі та занадто червоні, як на чоловіка, губи. Втім, вони так подобаються його клієнткам. По засмаглій шиї за комір сліпучо білої сорочки візерунчастою гадючкою спускається модне татуювання. У правому вусі виблискує маленький діамантик сережки. Жигало! І хто тільки притягнув це нафталінове слівце у сучасну мову?

Якось в Одесі Олега разом із мало не першою його клієнткою Мотею застав у ліжку її невдалий залицяльник — хитруватий п’яничка непевного віку на ім’я Яша. Він мав інтерес не так до пишних форм тієї старіючої вдови-сексоманки, як до кількох її власних крамниць у місті та яток на «Сьомому кілометрі».

Хекаючи смородом перегару, Яша колами бігав по спальні, не ризикуючи наближатися до сильного, але тоді ще зовсім юного і, насправді, вкрай зніяковілого за таких обставин Олега, та репетував: «Вон, вон, убирайся, жигало ублюдочный! Альфонс полтавский!». А той «жигало» похапцем натягував джинси й намагався якось нишком проминути верескливого Яшу. Та коротконога Мотя раптом велично підвелася зі свого монументального ліжка, поцілувала Олега у міцне плече і, немовби й не було тут отого верескуна, сказала, що за зіпсований післяоргазменний розслабон її любий хлопчик отримає, до свого звичного гонорару, ще й бонус-подаруночок. Яша замовк на півслові, хапаючи чорним ротом повітря. Так в Олега з’явилися знання назви його нової професії та сережка із діамантом. Справжнім, мабуть.

Три роки тому його батько — солідний, але обережний підприємець, який мав долю у бензиновому бізнесі, дощової весняної ночі на стокілометровій швидкості врізався у бетонну будку автобусної зупинки на трасі Полтава — Кременчук. Олег добре знав, що батько ніколи не їздив так необачно...

Ділові партнери покійного, сказавши всі належні слова на бучних поминках, одразу ж повідомили матері, що небіжчик заборгував їм суми грошей, що значно перевищують вартість його акцій. Втім, вони, звісно ж, забувають про ті борги. Після того ніхто з колишніх батькових колег більше не спілкувався з осиротілою родиною.

Олег із мамою та маленькою хворобливою сестрою опинилися на межі злиднів. Мама пішла працювати у їдальню колісного заводу. Сестру відправили до бабусі, яка мала невеликий будинок у приватному секторі. Олег також мусив іти працювати. З дитинства він добре плавав і загалом був міцним, струнким та високим, тому легко отримав мало оплачувану, але неважку роботу рятувальника на засміченому міському пляжі.

Якось на самому початку вересня на той пляж двома джипами приїхала компанія десь з семи-восьми пацанів та однієї високої, рудоволосої, доволі дорослої, але ще вродливої жінки. Поводилися хлопці галасливо, нахабно і швидко розігнали нечисленних у будень відпочивальників. Коли ж добре сп’яніли та наїлися тут-таки підсмажених шашликів, то почали хизуватися один перед одним пістолетами, прицілюючись у саморобні мішені на деревах. На щастя, серед них виявився один тверезіший і розважливіший молодик, який трохи вгамовував п’яних хвальків.

А жінка відверто нудьгувала. Посидівши трохи біля багаття, вона нетвердою ходою, босоніж пішла берегом до дерев’яного причалу неподалік, де сидів Олег. Не кваплячись піднялася хиткими сходами і рушила самим краєм дошки, ризикуючи впасти у воду. Він деякий час з удаваною байдужістю спостерігав за нетверезою пані, а потім мусив подати їй руку, бо таки впала б у прохолодну вже воду.

Вона сіла поруч, звісивши ноги з причалу, назвалася Інгою та почала його розпитувати про Кременчук і ще про щось несуттєве. Відповіді слухала неуважно — більше неприховано розглядала його статуру. Врешті взяла мобілку, яка висіла у неї на шиї, та попросила когось з її компанії принести пляшку настоянки горобини на коньяку та дві склянки. Це прохання було виконано на диво швидко і без заперечень. Олег почав було відмовлятися від випивки на робочому місці, але Інга просто обійняла його лівою рукою за плече, а правою влила мало не триста грамів солодкого та міцного напою йому у рота, примовляючи, що це її улюблене питво і похмілля від нього не буває.

Розмова пожвавішала. Інга розповіла, що її разом з трирічним сином нещодавно полишив чоловік — задля молодшої. Проте вона, працюючи у Фонді приватизації, має вдосталь грошей і може ні в чому собі не відмовляти. Ця компанія, так би мовити, її молодші ділові партнери. Олег їй подобається і вона дуже хоче продовжити їхнє знайомство сьогодні увечері в одній приватній квартирі, що у центрі Кременчука. Нехай він запам’ятає адресу та нишком підгрібає туди на восьму. Там і ванну зможе прийняти.

Додому Олег повернувся лише вранці. Було трохи огидно від того, що Інга використала його так, як їй заманулося, але чимала сума вільно конвертованих грошей у кишені приглушувала те неприємне відчуття.

Їхні регулярні стосунки тривали аж до Нового року. Вона наполягла, аби Олег отримав права водія, регулярно ходив до тренажерного залу, носив стильний одяг та зачіски. Він часто супроводжував Інгу у ділових відрядженнях по країні, відвідував разом з нею корпоративні вечірки та презентації. Чоловіки на нього поглядали з легкою відразою, особливо коли помічали зацікавлені погляди жінок.

Якось на інтимній новорічній вечірці у квартирі на Івановій горі, у Полтаві, сп’янілі бізнеследі зажадали від Олега стриптизу. Він спробував його зобразити, але так незграбно і невміло, що Інга увімкнула великий плазмовий телевізор із якісною порнухою. Олег сховався від п’яних мадамів на кухні. Туди ж вийшла і непоказна, на перший погляд, жінка у чорній сукні, що облягала її правильну і доладну фігурку. Вона мовчки впритул підійшла до Олега, двома руками притягла його голову до себе і почала цілувати у губи. Він опирався, але не дуже. Коли ж незнайомка вже почала розстібати його джинси на модних відкритих блискучих ґудзиках, до кухні, звісно ж, увійшла Інга. Вона без акторського натхнення відіграла стандартну сцену ревнощів і заявила, що між нею та Олегом все скінчено.

А вже наступного дня подзвонила винуватиця їхнього розриву з Інгою — Марина. Трохи поміркувавши, Олег вирішив вдати, що не помітив примітивного прийому, за допомогою якого його передали, немов естафетну паличку. Марина — співвласниця мережі косметичних салонів, будівельної фірми та ресторану — виявилася дуже щедрою коханкою. Завдяки їй Олег зробив ремонт у маминій квартирі, влаштувався на заочне навчання у якийсь переяславський інститут, а сестру віддав до найкращої у Кремені школи… і з легким серцем перейшов до наступної жіночки, врешті почавши зустрічатися із кількома одночасно. Матері ж пояснив свої несподівані статки тим, що знайшов добре оплачувану роботу у фірмі, яка займається багаторівневим маркетинговим розповсюдженням якогось «Трамалайфу». Його мама, проста і добра людина, повірила синові. Лише часто просила бути обережним, бо ж у наш продажний час нікому вірити не можна.   

Своїх жінок він тепер подумки називав просто «клієнтки». За рік Олег опинився в обіймах товстої Моті з Одеси, а ще за кілька місяців вже став надавати послуги «еротичного масажу» і Людмилі з Дніпра.

Вона надіслала йому комерційну пропозицію на електронну пошту, зіславшись на те, що рекомендувала його якась їхня спільна знайома. Як не намагався Олег збагнути, хто б то міг заочно запропонувати його послуги, але так і не спромігся. Він почав було вагатися щодо цього контракту, адже, як не кажи, а бізнес у нього трохи незвичайний і вимагає обережності, але запропонована сума спонукала до ризику.  

Людмила одразу повелася із ним якось незвично. За першої ж зустрічі у ресторані «Поплавок» на набережній уважно оглянула лінії на його долонях. Потім повела гуляти на Монастирський острів, розпитувала про родину, уподобання, інтереси і ще багато про що дивакувате, як на його погляд. Але він вже був звичним до пустопорожньої цікавості клієнток, тому не зважав уваги. Врешті-решт вже надвечір, сильно втомлені, вони опинилися у невеликій, але стильно мебльованій квартирі в одному з численних сталінських будинків на довжелезному та гомінкому проспекті Карла Маркса і приступили до «тестування його здібностей» — так Людмила назвала їхнє перше злягання. Клієнтка лишилася задоволеною.

Вона встановила чіткий розклад «масажних процедур»: двічі на тиждень, кожної суботи та середи. Платила щедро і була аж занадто вигадливою та вибагливою у ліжку. Олег завжди повертався від неї сильно втомленим і спустошеним.

Саме до Людмили — владної та жорсткої дебелої сорокарічної мешканки Дніпра він і поспішав сьогодні. Місто, як завжди, зустріло його задушливим повітрям, тягучками автомобільних заторів та вічним галасом. Він нахабно маневрував «Хондою», не реагуючи на сердиті сигнали доросліших водіїв менш престижних машин.

Ось вже і ресторан «Порто Яффо», де зазвичай у затишній залі на другому поверсі  легким сніданком із клієнткою починаються його «ділові» зустрічі у Дніпропетровську. Людмила вже чекала на нього за столиком у кутку зали. Після кількох малозначущих вітальних фраз вона, раптом усміхнувшись, сказала, що сьогодні до їхньої стандартної програми внесено невеликі зміни. Для різноманітності. Олегові здалося, що її посмішка виглядає трохи напружено, але наступної миті він вже зосередився на апетитному стейку із салатом.

Залишивши ресторан, вони — чомусь пішки — попрямували до однієї з новозбудованих житлових башт на Дзержинського. Людмила повсякчас озиралася, а коли взяла його під руку, то він виразно відчув, що всі її сімдесят три кілограми злегка тремтять. Мовчки кивнувши підтягнутому та кремезному консьєржеві, Людмила провела Олега до великого холу.  

Стрімко піднісшись ліфтом мало не на останній поверх, вони опинилися перед міцними металевими дверима. Людмила встромила у щілину електронного замка картку з чіпом, а потім відчинила ключем інший — доволі складний — замок. Приміщення, до якого вони потрапили, більше за все нагадувало медичну або біохімічну лабораторію: попід  високими стінами стояли скляні шафи з колбами і пробірками, столи, де розмістилися комп’ютери, а також якесь складне обладнання та інструменти.

Поки Олег здивовано роззирався, Людмила міцно зачинила  двері — тієї ж миті тихо, але виразно пролунав металевий ляскіт замка. Жінка з видимим полегшенням присіла на білу шкіряну канапу.

— То це і є твій курваль? — надтріснутий немолодий голос пролунав звідкілясь ззаду і згори. Коли Олег обернувся, то побачив, як з не помічених ним раніше сходів у дальньому кутку неквапно спускається чоловік у зеленому лікарському халаті. — Так-так, юначе, ваш спосіб життя, чи пак, рід занять, має давню назву — «курваль». Себто той, хто обслуговує курвочок. Насправді нічого поганого у цьому я не вбачаю. Кожен заробляє собі на хліб як і чим може. Людочка багато про вас розповідала. Вона дуже цінує вашу їй товариську допомогу. — Незнайомець поволі, якось крадькома, наближався до нього, тримаючи руки у кишенях халату. — Але, Олеже, ваша романтична професія пов’язана з певними ризиками. Ви ж самі розумієте: навкруги нині стільки усілякої зарази розвелося. От Люда і прагне бути впевненою, що із вами у цьому розумінні усе гаразд. Вона, бачте, сама посоромилася вам це пояснити, тому доводиться мені. Звуть мене…, а втім, вам це ні до чого. Зараз здасте аналіз крові та за півгодини будете знати усе про ваше здоров’ячко. Сюди проходьте, будь ласка. — Чоловік спробував взяти його за лікоть.

— Ти чудово знаєш, — Олег вирвав руку та, інтуїтивно намагаючись триматися подалі від незнайомця, підійшов до Людмили, яка з незвично широко відкритими очима нерухомо сиділа на дивані, — що я раз на три місяці проходжу повне обстеження, ти бачила довідки про моє здоров’я і сама, між іншим, платила за аналізи…

— Ну, правильну довідочку і купити ж можна, недорого, — озвався чоловік, більше не роблячи спроб наблизитися до Олега.

— Тобі що, важко кров здати? Я цілком покладаюся на Тра…, цього лікаря. Коли хочеш — доплачу тобі за зайвий клопіт. А кременчуцьким довідкам справді мало віри. Раптом там у лабораторії лише вдають, що роблять аналізи? А самі тільки папірці штампують, не витрачаючись на дорогі реагенти. А гроші пацієнтів просто привласнюють. — Людмила говорила якось непереконливо і завчено.

— Не буду я тут нікому нічого здавати. — Хлопець усім єством відчув, що потрапив у якусь непевну ситуацію. — Коли так тобі вже припекло, ходімо до антиснідівського центру, тут, у Дніпрі.

— Ну як собі знаєш…

Вона рвучко підхопилася з дивану, але раптом поточилася і нібито почала падати. Олег автоматично спробував її підхопити і тієї ж миті гострий точковий біль пронизав його шию. Саме там, де над білим коміром сорочки звивався візерунок татуювання, схожий на гадючку.

Тіло миттєво стало чужим, неслухняним. У голові запаморочилося. Він став осідати на підлогу, але відчув, що його підхопили чиїсь міцні руки і чоловічий голос турботливо промовив:

— Не можна ж так, юначе! Це, мабуть, запаморочення від виснаження. Ну й важка ж у вас робота! –  І вже іншим, жорстким тоном: — Все нормально, Ратрі, він тепер наш.

Олег ще відчував, як його кладуть на диван і вправні руки Людмили підкладають під голову щось м’яке. Краєм свідомості майнула туманна думка, що ніякий він не жигало, а чесний курваль… і настала цілковита темрява.

Далі буде...

Костянтин МАТВІЄНКО