За законами жанру п’єси, глядача перш за все треба здивувати. І це вдалося: вистава «Два ангели, чотири людини», яка іде у Дніпропетровському обласному українському молодіжному театрі «Камерна сцена», розпочинається наче з… вірша Генріха Гейне: 

…он <черт> явился в мой дом
И, право же, многим меня изумил:
Он вовсе не глуп, не уродлив, не хром,
Напротив — изящен, любезен и мил.
Мужчина, как говорится, в расцвете…
Он дипломат, он остер на язык…

Перший Ангел з’являється в оселі бізнесмена Івана Андрійовича Пашкіна у вишуканому білому пальто й такому ж капелюсі, дарує господарю дві (!) символічні троянди. Цей поховально-цвинтарний символ завершення людського життя взято режисером наче епіграфом до усієї вистави — надалі йтиметься про призначену смерть Пашкіна. П’єса Віктора Шендеровича „Два ангели, чотири людини” має лише одну відмінність від твору Гейне: тут фігурує не чорт, а „падший ангел” на прізвище Стронциллов (він радіоактивного хімічного елемента стронція, випромінювання якого вбиває все живе). Його поява у квартирі Івана Андрійовича — це відрядження Небесної канцелярії з метою реалізувати випадковий комп’ютерний вибір завершення земного життя — підготувати чергову призначену жертву до смерті.

Функції Стронциллова досить прості: він мусить попередити кандидата на смерть про близький прихід Ангела-ліквідатора, який забере душу Пашкіна, а ще — заповнити „Листок вибуття”, аналог міліцейського. Про абсолютно всі негативні вчинки та факти із життя жертви „там, на небі” відомо, навіть закладено у базу даних комп’ютера, яким вільно користується сучасний Ангел, і цією інформацією він переконливо „притискає до стінки” Пашкіна, перераховуючи цілу низку його дрібних (у дитинстві) і гидких (у дорослому віці) гріхів, підлих та ницих вчинків, тож фактично вщент розчавлює цю гнилу людину.

Іван Андрійович істерично намагається змінити вирок Неба: хитрує, торгується, навіть застосовує насилля до Ангела — тільки б залишити собі життя. І треба поцінувати майстерність драматурга, який вибудовує діалоги з урахуванням типових стосунків і рівня аморальності в нинішньому суспільстві. Додає відчуття сучасності і використання у спектаклі політичної та побутової термінології, мовних штампів і примітивного сленгу, навіть аудіозапису фрагментів промов політичних діячів останнього часу.

Проте Стронциллов не просто активно діючий Ангел-функціонер, він ангел, що вже „випав” із небесної номенклатури, його діяльність у тамтешній канцелярії завершується, і тепер він поспішає „використати службове становище”, аби приватизувати для себе житло на землі. Для цього він наймає Нотаріуса, якому за послуги сплачує коштами Пашкіна 3000 доларів.

У газетній статті не варто докладно переповідати сюжет, скажу лише, що внутрішнє злодійство Пашкіна в умовах фатальної загрози перетворюється на агресивність, внаслідок чого на сцену виходять ще два персонажі — Лікар та Санітар.

Ну а чому в назві п’єси фігурують два ангели? Так, врешті-решт у призначений час прибуває ще один персонаж — Ангел-ліквідатор. Це абсолютно комедійний герой, і у цій епізодичній ролі є все: від реквізиту до показу актором неінтелектуальної сили виконавця будь-якої „вказівки згори”. Незаплановані події, що відбулися у квартирі Пашкіна до прибуття Ліквідатора, доводять його до розпачу. Як бачимо, навіть ангел може „проколотися”, так що ж казати про нас — грішних пересічних українських громадян?

Щодо сценографії, треба подякувати її автору — заслуженому діячу мистецтв Івану Шулику за гідну розробку інтер’єру, в якому відбуваються обидві дії вистави.

Вартий подяки і Володимир Мазур, який, крім того що здійснив режисуру, також створив цілком доречний фонограмний музичний супровід вистави.

В цілому ж, на мою думку, вистава «Два ангели, чотири людини» є вдалою, значно кращою за кілька попередніх прем’єрних спектаклів для дорослих, поставлених у цьому ж театрі, але іншими режисерами. Володимир Олександрович Мазур, художній директор театру в день свого 70-річчя зробив собі творчий подарунок — випустив на сцену прем’єру цієї чудової вистави.

Володимир ЄФИМОВ