— З чого почався фестиваль фантастики «Зоряний міст»?

— «Зоряний міст» почався з того, що в 1989 році в будівлі Харківського університету був відроджений міський клуб любителів фантастики, який вельми успішно працював у нашому університеті в 50–60-ті роки. Раз на місяць там збиралися люди, які цікавляться фантастикою. Перед ними виступали викладачі й учені, розповідали про фантастичні ідеї сучасної науки. З часом на засідання клубу стало приходити до 800 чоловік.

У 1999 році активісти клубу: Дмитро Громов і Олег Ладиженський (зараз це ОЛДІ), журналіст і письменник Олександр Золотько, я і ще декілька чоловік — вирішили організувати фестиваль фантастики. Якраз до цього часу Громов і Ладиженський вже поїздили по конвентах, ну і запропонували влаштувати такий захід і у нас. (Конвент — це планові збори членів якогось руху і його прихильників з різних міст для обміну досвідом і дружнього спілкування. — М.М.) Я, чесно кажучи, тоді не знав, що це таке, і попросив пояснити. Мені пояснили, розповіли, як це робиться в інших містах, і я загорівся ідеєю створити в Харкові щось подібне. Ректор нашого університету був готовий допомогти, але грошей на проведення таких зборів не було. Раптом чисто випадково з’ясовується, що голова районної адміністрації Дзержинського району міста Харкова (а університет знаходиться якраз у цьому районі) Володимир Андрійович Шумілкін — великий прихильник фантастики. Більш того — у нас з ним, виявляється, один улюблений письменник — Василь Головачов. Тому я нахабно уломився до нього на прийом без черги. Його помічник намагався мене зупинити, але стіл був маленький, а помічник великий, і поки він вилазив з-за столу, я вже проскочив до кабінету. Як виявилося, я прийшов у той час, коли Володимир Андрійович приймав кефір і його ніхто не мав права турбувати. А тут з’являюся я, і на питання, хто мене впустив, пропоную поговорити на тему, що його цікавить. «Звідки ви знаєте, що мене цікавить?» — питає він. «Я знаю, що ви любите фантастику і ваш улюблений письменник — Головачов, — кажу. — Так от, є можливість його запросити». — «Якщо ви зможете мене познайомити з Головачовим, я вам допоможу влаштувати фестиваль фантастики», — вигукнув Володимир Андрійович. Я погодився: «Звичайно, познайомлю», — хоча тоді з Головачовим знайомий не був. З цього все і почалося. Мене призначили головою оргкомітету. І дотепер продовжують вважати таким, хоча я не письменник — я читач і голова клубу любителів фантастики.

З часом знайшлися нові спонсори. Ми вивели фестиваль на певний рівень. Звичайно ж, у цьому велика заслуга Харківського національного університету і обласної адміністрації.

— Що собою являє фестиваль?

— «Зоряний міст» — це велика культурологічна конференція. У фестивалю є робоча частина, яка має величезне значення для народження нових задумів, обміну ідеями, укладення контрактів. Як на наукових конференціях, у нас проводяться секції: культурологічні, науково-популярні. На них виступають письменники, професори, доктори наук і аспіранти. Багато хто приїжджає не стільки щоб зробити доклад, скільки щоб послухати. Найбільшою популярністю користуються літературні доклади. Особливо популярні виступи Андрія Валентинова. Це дуже цікава неординарна особистість, письменник, критик. А ще це наш викладач Андрій Валентинович Шмалько — історик, чудовий лектор, вчений, археолог. Дуже популярні семінари Громова і Ладиженського. Крім того, вони ведуть музичний творчий вечір, де письменники співають і грають на гітарі. Мені прийшла в голову божевільна ідея назвати цей вечір «Олдінська осінь». Є у нас і заміський «Пікнік на узбіччі». Є і урочисті прийоми. У нас дуже багато всього цікавого.

— У вас цікаві не тільки заходи, але і призи...

— У нас дуже хороші призи. Приз за перше місце, а це кадуцей — жезл грецького бога Гермеса — зроблений з 400 г чистого золота. Адже це символ не лише торгівлі, але й науки і мистецтва. Раніше кадуцей робили дюралевим і вкривали золотою фарбою. Зараз ювелірна фабрика запропонувала виготовляти його із золота. Є ще срібний і бронзовий кадуцеї. А найголовніший приз фестивалю — «філософський камінь». Це дуже крупний надчистий рубін, на масивному золотому ланцюзі. Філософський камінь одержали Борис Натанович Стругацький, Кір Буличов, Сергій Лук’яненко, Марина і Сергій Дяченки, Василь Головачов, Гаррі Гаррісон. Коли я вручив «філософський камінь» Гаррісону, він дуже зрадів. Я навіть не думав, що в такому віці можливі такі бурхливі емоції.

— Ви стали «кращим промоутером» фестивалів у Європі в 2007 році. Розкажіть, як це сталося.

— В 2007 році в Копенгагені в черговий раз відбувся «Єврокон» — загальноєвропейський конгрес наукової фантастики. Зазвичай на «Євроконі» за допомогою таємного голосування вибирають кращого письменника, художника і промоутера року. Знайомі з Києва вирішили висунути мою кандидатуру на кращого промоутера, але я цього не знав. Зустрічає мене якось ректор і каже: «Я вас вітаю, Миколо Олексійовичу!». — «Нібито ви мені зарплатню не підвищували», — відповідаю. «При чому тут зарплатня? — каже ректор. — Весь Інтернет гуде — ви ж кращий промоутер Європи!». Потім мене викликали до Києва і розповіли, як все було. Виявляється, найвірогіднішими претендентами були представники Голландії і Німеччини. Але ніяк не могли вибрати, хто з них краще. Раптом представник Голландії починає розповідати, що в Америці Артур Кларк організував клуб фантастики на базі університету із залученням учених. І це так чудово, що президент Сполучених Штатів нагородив його медаллю. «На жаль, у нас в Європі такого немає», — каже виступаючий. І тут з’ясовується, що в Європі є такий, — дехто Макаровський, якого президент України нагородив орденом за подібну діяльність. Вперше за 25 років «Єврокон» одностайно проголосував за одну кандидатуру. Розповівши все це, кияни вручили мені літаючу тарілку, виготовлену в Копенгагені, і диплом. А я їм і кажу: «Ми з Артуром Кларком дуже вдячні за надану нам увагу».

— Які завдання у фестивалю «Зоряний міст», окрім популяризації фантастики?

— Перш за все, це популяризація науки і культури. Ми прагнемо пропагувати фантастику, яка несе в собі позитивний потенціал, яка популяризує добро і містить цікаві ідеї. Ми зовсім не прихильники фантастики про електричні трактори і тунелі під Північним полюсом. Наше завдання — пропаганда науки, яка служить людині і одночасно етиці. Я вважаю, що наука обов’язково повинна нести і етичний заряд. Не можна бути великим ученим, будучи при цьому пройдисвітом і мерзотником. Звичайно, бувають і генії зла, але, як правило, це несумісно. Більшість учених — дуже порядні гарні люди. А за допомогою чого — історії, філософії або фантастичних романів пропагувати добро — неважливо.

Ми всі робимо спільну справу, штовхаємо колісницю еволюції вперед. Якщо порівняти наш час із ХV століттям, то багато чого покращало. Я оптиміст, і мене не залякаєш підвищенням цін. Я вважаю, що люди, здатні нести добро, є в усіх сферах людської діяльності, і це дуже добре. Думаю, в майбутньому все-таки буде гарне життя, і ми для цього щось робимо. І чим більше проводитиметься конвентів, тим культурніше буде наша країна.

Милослава МОЛЧАНОВА