про нас|RSS
Увійти

 

КультОгляд
«Сталь у степу» від Віма Пеетерса

20 квітня ГО “Інститут суспільних досліджень” та історико-краєзнавчий клуб “Грані” за сприяння посольства Королівства Бельгія в Україні провели презентацію книги бельгійського історика Віма Пеетерса “Сталь у степу”.

Життя українських вулиць очима іноземного фотографа

24 квітня в 18.30 арт-центр "Квартира" і Goethe-Institut в Україні відкривають виставку фотографій "NORMAL" Андреаса Герцау (Німеччина).

Українська молодь визнала національну кухню

Попри активну рекламу модних закордонних страв вітчизняна молодь добре знається на українській кухні. Молоді люди віком до 25 років — найактивніші учасники голосування за найкращу національну страву. Про це повідомили організатори Всеукраїнського конкурсу «Смакуй, Країно!». Згідно з їхніми статистичними даними, 67 % тих, хто проголосував, — молоді люди віком 18-25 років.

Вірменські художники у Дніпропетровську

17 квітня у Дніпропетровському художньому музеї буде відкрито виставку живопису та скульптури вірменських художників «Сім нот весни». В експозиції, що розміститься у 4-х залах музею, буде репрезентовано твори вірменських мистців з фондів ДХМ та твори 11 сучасних вірменських художників і скульпторів, котрі мешкають у 8 областях України.

Архів газети
АФІША ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
ГоловнаДруг читача
      ДРУГ ЧИТАЧА      
ЮРІЙ ЛИГУН: ЛІТЕРАТУРА НЕ ПОВИННА ЗМІНЮВАТИСЯ

ЮРІЙ ЛИГУН: ЛІТЕРАТУРА НЕ ПОВИННА ЗМІНЮВАТИСЯ

Автор: Олександр МУХАРЕВ:

Юрій Лигун народився у 1954 році в місті Ніжин, так що в дитинстві поди́хав тим же повітрям, що і автор "Мертвих душ". Напевно, тому все життя і пише: спочатку в шкільних та інститутських стінгазетах, потім у ЗМІ.

Дві перші книжки — «Король Головешка» і «Страна Без Правил» розійшлися дивними за теперішніх часів накладами 25 000 і 55 000 відповідно. Книга «В банке — как в танке!» вийшла загальним накладом 100 000 примірників (40 000 російською і 60 000 українською мовами). Видавництво «Деоника» випустило диски із записами чотирьох книжок автора: «Железный Булкин», «Азбука жизни», «Подводная сказка» та «Карасёнки-Поросёнки».

У 2009 році вірші й проза Юрія Лигуна потрапили до фіналу трьох міжнародних літературних конкурсів — «Пушкин в Британии» (Лондон), «Русский стиль» (Баден-Баден, Шварцвальд) та Волошинський фестиваль (Коктебель).

Юрій Лигун розповів кореспонденту «Експедиції ХХІ» про свій світогляд, про часи книжкового дефіциту і особливості сучасної поезії.

 

Письменницький світогляд формується в дитинстві. Які яскраві дитячі спогади приходять до Вас у години творчості?

— Дійсно, світанок життя — дуже важлива штука для формування характеру. Адже вона висвічує все вперше, а перші враження завжди найяскравіші. Але тоді чому характери у всіх людей різні, хоча Божественне світло єдине? Напевно, це відбувається через різні тлумачення освітлюваних предметів і понять. Мені з тлумачами повезло: батьки були філологами, тобто професійними читачами, а батько до того ж писав чудові вірші і був талановитим журналістом. Тому в дитинстві мене оточували хороші книжки, які мені читали щодня. А вже у п’ять з половиною років я упевнено перехопив ініціативу і ось вже півстоліття із задоволенням продовжую шелестіти сторінками.

Що ж до яскравих дитячих спогадів, то навіть уявити не можу, як вони можуть бути блідими. Я дуже дорожу дитячими картинками, пам’ятаю смак дитсадківського киселю з печивом, і солодкий хрускіт огірка на пляжі, і затишний запах будиночка бабусі в Херсоні, і скрип гамака під старими сливами. Так хіба все перерахуєш? Але я намагаюся. І, судячи з відгуків читачів моїх книжок, дещо виходить.

Наскільки я пам’ятаю, в радянські роки в книжкових магазинах (яких було набагато більше, ніж зараз) відчувалася нестача дитячої літератури, а також детективів, фантастики, класики. Наприклад, я часто лише облизувався, коли деякі ровесники з номенклатурних сімей тримали в руках томи Рея Бредбері або Кіра Буличова. А Вам в 70 — 80-ті вдавалося діставати хороші книжки?

— Із зарубіжними детективами і фантастикою у мене ніколи проблем не було. Я спокійно купував їх в магазині іноземної літератури або безкоштовно брав у бібліотеці. А все через те, що в 7-му класі я узяв та і вивчив польську мову за страшенно модним тоді самовчителем, що складався з декількох книжечок. Завдяки чому незабаром став читати без словника. А серйозні речі купував на книжковому ринку, який радянська влада ганяла по всьому місту, але так і не розігнала. До того ж у мене був щедрий друг-бібліофіл Валера Омельницький і доступ до заповітної шафки в багатющій бібліотеці Гірничого інституту, де були зібрані шедеври світової літератури. Правда, за дефіцитне читання доводилося платити обов’язковими відвідинами літературного клубу «Уголёк» і виступати там з віршами типу: «Я сварщик сегодня! Вот здорово, правда?». Отже, особливих проблем з хорошою літературою мені мати не довелося.

З чого почався Ваш літературний шлях? Мабуть, як і у багато кого, з поезії? Адже я познайомився з Вами саме на Міжнародному поетичному Волошинському фестивалі. Чи продовжуєте зараз писати вірші?

— Якраз на Волошинський фестиваль я потрапив завдяки прозі. Моє оповідання «Солёные звёзды» потрапило до short-list. А вірші я писав завжди і вважаю, що для прозаїка це дуже хороша школа, оскільки в поезії вербальний ряд набуває найвищої організації. Вже на рівні простої версифікації загострюється слух, що дозволяє знаходити те єдине слово, яке і повинне стояти в рядку. А вже справжня поезія відкриває внутрішній, метафоричний зір.

Як оцінюєте сучасну поезію, зокрема ту, яка захльостує інтернет?

— Я не читаю віршів в інтернеті. Але з сучасною поезією стикатися доводиться. Тут, як і у всі часи, основну масу складають графомани і «заумщики». Але 10 — 20 хороших поетів — цілком пристойний результат навіть для нашого прагматичного часу. Отже приводів для занепокоєння не бачу.

А коли для дітей стали писати?

— Ніколи. В тому сенсі, що я пишу книги для дорослих, які зрозумілі і дітям. Адже перший їх читач я — майже дідусь. До речі, всі «дитячі» шедеври, починаючи від Верна і Твена і закінчуючи Томіним і Ковалем, легко впокорюють усі віки.

Як Ви вважаєте, через різноманіття розваг: комп’ютерних ігор, музичних і відеодисків, телебачення, інтернету — дитяча література повинна якось змінюватися, враховуючи кліпову естетику, що володіє незрілим розумом?

— Сьогохвилинна, злободенна література, як і сама мова, і смаки, і звички, змінюється. Проте, якби весь світ був мінливим, його б розмило річкою часу. Але є Істина і Церква, які, немов могутні палі, утримують людство від повної деградації. Тому і література, що спирається на ці стовпи, міняється тільки в області подачі, але не суті. А суть ще з часів віршів на пальмовому ли́сті стародавніх тамільців одна: місце людини у всесвіті, Віра, Надія, Любов, Світло. Ось у цьому література змінюватися не повинна.

Юрій, деякі Ваші романи сталі аудіокнигами. Мені здається, що Ви і самі, без участі професійних читців, могли би озвучити власні твори. Голосові дані у Вас хороші. Ви, випадково, на радіо не працювали?

— На радіо працювали моя дочка і мій любий зять, де вони і познайомилися, після чого благополучно переселилися на телебачення. На цьому радіо в моєму житті закінчилося, а телебачення — і того раніше. Що ж до голосу, то це один з багатьох пунктів, яких я соромлюся. Напевно, мої голосові зв’язки зв’язані якось неправильно. Тому я радий, що знайшлися такі чудові читці, як, наприклад, заслужена артистка Росії Наталія Мінаєва, що начитала повісті «Железный Булкин», «Карасёнки-Поросёнки», «Король Головешка» із циклу «Тузики не сдаются!» і маленьку поему «Подводная сказка». Ці диски вийшли в московському видавництві «Деоника». На черзі ще одна повість «Боцман, бурундук, кот и крыса» і роман «Илья Муромец и Сила Небесная». На жаль, в Україні ці книги, окрім «Тузиков» і «Муромца», не видавалися, хоча у методистів Інституту інноваційних технологій і змісту освіти є бажання не тільки знайти видавця, але і привласнити книгам спеціальний гриф. Отже чекаю пропозицій. Ау!

Яка ситуація з дитячими книгами і авторами в Дніпропетровську? Чи є передумова для утворення «дніпропетровської школи» у напрямі дитячої словесності?

— Я не вивчаю такі проблеми спеціально. Та і навіщо? Адже сказано, що світильник під спудом не заховаєш. І якщо в нашому місті з’явиться дитячий автор, що претендує на звання засновника дніпропетровської школи, ми всі побачимо його сяйво.

У своїй творчості Ви чітко розділяєте поняття «добро» і «зло», сповідуєте православні християнські цінності. Чи важко було Вам прийти до цього?

— До цього не сам приходиш, а з Божою допомогою. А з Божою допомогою все легко. А православні цінності — це основа світу. Навіть комуністи свій кодекс списали з Моїсеєвого закону і Заповідей блаженства. Навіть сугубий матеріаліст Кант перед смертю сказав, що доказ існування Бога він бачить у зоряному небі над головою і етичному законі в душі.

Якою Вам бачиться картина вітчизняної дитячої літератури? Чи не вважаєте Ви перекладні книги для дітей (американські або європейські) шкідливими і руйнівними — адже їх філософія зовсім інша, ніж традиційно слов’янська?

— Чистому все чисто. Навіть Гаррі Поттер, не кажучи вже про Вінні-Пуха. Заборонами нічого не вирішиш. Адже і всесильне КДБ не змогло арештувати самвидав. Але відділяти зерна від плевел треба. І робити це повинні не державні інститути, а батьки, яким допоможе любов до своїх чад.

І не можу не запитати: над чим зараз працюєте?

— Пишу роман «Илья Муромец и Лихо Одноглазое». Він не є прямим продовженням першого, але в ньому читач зустріне своїх давніх знайомих, що тільки подорослішали на три роки. Тому і розмова піде більш серйозна — про страх, про смерть, про любов. Проте не треба думати, що вийде науковий трактат. Навпаки, всі ці серйозні думки розчинені у пригодах сучасних героїв і подвигах ченця-багатиря Іллі Муромця.

 

Олександр МУХАРЕВ

«Експедиція XXI» №3 (93) 2010

Додати відгук:

Ваш відгук: (не більш як 3500 символів. Залишилось: 3500)